Протягом трьох останніх десятиріч усі розвинені країни світу здійснювали і продовжують здійснювати реформування освітніх систем. При цьому першочерговою метою реформування з самого початку  ставилось підвищення інтелектуального потенціалу нації, розвиток творчої особистості.

Поворот освіти до особистості викликаний глобальними процесами гуманізації й демократизації, соціуму, кризами у сфері економіки, енергетичними, загострення соціальних і національних конфліктів, соціальними вимогами, потребами науково-технічного прогресу. Сьогодні виробничі сили вступили в якісно нову фазу, коли їх прогрес не можна забезпечити лише технічними факторами, або лише однією раціоналізацією праці без актуалізації сил саморозвитку, мотивації, співучасті і співавторства робітника, різностороннього його розвитку.

Отже, особистість стає метою освіти. Функції освіти полягають у тому, щоб засобами розвитку особистості забезпечити саморозвиток суспільства. Саме у концепції 12-річної загальноосвітньої школи України, що стратегічною метою школи є життєва соціальна компетентність учнів, що передбачає розвиток і саморозвиток школярів на основі більш повного використання внутрішнього потенціалу особистості. Належний рівень розвитку учнів позитивно впливатиме і на якість навчання та їх інтелектуальний розвиток.

Особистісно-орієнтована освіта як зміст особистісного розвитку приймає  розвиток тих функцій, які особистість виконує в життєдіяльності індивіда: функцій вибору з цілей покликання, рефлексії, смисловизначення, побудови образу «Я», прийнятті рішень, відповідальності за їх виконання, творча самореалізація в обраній діяльнісній сфері, забезпечення автономності й індивідуальності буття суб’єкта.

Сьогодні є підстави говорити, що існують кілька концепцій особистісно орієнтованої освіти. Необхідно вибрати ту, яка найбільшою мірою відповідає специфіці предмету і була б орієнтована не лише на засвоєння знань, вмінь і навичок, а й на розвиток та саморозвиток особистості учня та вчителя. Сьогодні функція змісту освіти – не лише озброїти учнів системою знань і вмінь, а й забезпечити цілісне орієнтування у світі з позиції інтересів людини, ефективне використання знань і вмінь для оптимізації стосунків учня з природою, технікою, продовження неперервної освіти протягом усього життя.

Відомо, що учіння є відображувально-перетворювальною діяльністю, оскільки спрямоване на перетворення особистого досвіду учня засобами пізнання та самопізнання. Пізнавальні та перетворювальні компоненти цієї діяльності взаємообумовлені. Перетворювальний характер учіння пов'язаний з активністю учня як суб’єкта діяльності. Тому в умовах особистісно-орієнтованої освіти вимагається реконструкція процесуально-методичної складової навчання. Доцільно розумно поєднувати типи прямого і комплексного навчання, діалогового й інструктивного, індивідуального і колективного, створювати сприятливі умови для репродуктивної, продуктивної та творчої діяльності, поєднувати зовнішнє регулювання вчителем навчання та самоосвіту, застосовувати активні й інтерактивні методи навчання. При цьому зміст навчання  має являти єдність змістовного і процесуального компонентів, взаємодію навчання й  особистого досвіду школяра.

В умовах особистісно-орієнтованої освіти в підготовці вчителя зростає потреба актуалізації його особистісних властивостей і функцій як головного суб’єкта в організації навчально-виховного процесу. Тут необхідно розв’язувати  двоєдине завдання: здійснювати особистісно-орієнтований підхід у навчанні студентів і готувати майбутнього вчителя до здійснення особистісного підходу у навчанні школярів.